Головування в ЄС на найближчих півроку переходить від Словенії до Франції.
Україна покладає значні надії на головування Франції в ЄС, яке почалося з 1 липня. Про це говориться в коментарі МЗС України відносно самого початку керування Франції в ЄС.
«Україна покладає значні надії на потенціал, досвід і креативність Французької політики, яка здатна зробити остаточний вплив на вирішення ситуації довкола ратифікації Лісабонського договору про реформу ЄС», - наголошується в коментарі.
Україна сподівається, що результатом головування Французької Республіки в ЄС впродовж другої половини 2008 року стане формування консенсусної позиції держав-членів ЄС відносно подальших інституційних перетворень в ЄС, а також закріплення за результатами саміту Україна – ЄС (9 вересня 2008 року, м. Евіан, Франція) ряду важливих досягнень в контексті подальшого руху України в ЄС і усунення перешкод на шляху перетинання громадянами України кордонів Європи.
При цьому в МЗС України відзначають, що Україна високо оцінює ключові пріоритети розвитку ЄС, визначені майбутнім Французьким керівництвом, з точки зору їх потенційного впливу на подальшу еволюцію як самого ЄС, так і його стосунків з третіми країнами. В Україні вважають, що такі ініціативи як розвиток “Європи оборони”, загальних енергетичної, міграційної та сільськогосподарською політик є стратегічними напрямами функціонування ЄС, що вимагають першочергової уваги.
Але, як пише німецька газета «Франкфуртер Альгемайне» «не дивлячись на спроби геостратегічно мислячих країн», таких як Великобританія або Польща, все ж Франції вдалося зняти в проекті майбутньої угоди будь-який натяк на перспективу вступу для України. І навіть на останню спробу німецького державного секретаря Зільберберга погоджувати по телефону хоч би натяк на «європейські надії» України, французький міністр по європейських справах Катрін Колонна сказала рішуче «ні!», повідомляє УНІАН.
Але, незважаючи на все, секретаріат президента запевняє, що Франція готова підтримати позицію України про надання їй перспективи членства в майбутній угоді з Європейським Союзом. Про це заявив на брифінгу заступник глави Секретаріату президента Олександр Чалий. За його словами, це питання стало ключовим результатом зустрічі Віктора Ющенка і президента Франції Николя Саркозі під час візиту Ющенка до Франції 5 жовтня.
"У нас відбулося чітке взаєморозуміння, що майбутня посилена угода УКРАЇНА-ЄС повинно включати європейські перспективи України", - сказав Чалий. Чалий також повідомив, що певний консерватизм Франції відносно європейської перспективи України був здоланий. Відомо, що Франція поряд з Німеччиною до недавнього часу була одним з самих послідовних противників членства України в Європейському Союзі. Зміни у французькій зовнішній політиці намітилися після обрання президентом цієї країни Николя Саркозі, лідера правоцентристського "Союзу за народний рух".
"Наш голос почув Саркозі ", - сказав Чалий. Нагадую, що 5 жовтня президент України Віктор Ющенко і президент Франції Николя Саркозі обговорили дороги розвитку співпраці у сфері економіки.

Любі міжнародники, бачу сьогодні в ЖЖ просто аншлаг :)!
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх з новорічними святами та побажати щастя, подальших перспектив у навчанні та багато-багато здоров'я всім (бо сама я вже, здається, застудилась...)
Хочу всім подякувати за цікаві статті, зауваження та коментарі!Ми гарно попрацювали! Спілкуватися з вами online було вкрай цікаво! Сподіваюсь, що в майбутньому ми ще матимемо подібні проекти!
Отже, ще раз поздоровляю всіх з Новим роком та Різдвом! Всім бажаю успіхів на контрольній по спец. курсу!
P. s. Всім добраніч! Піду готуватися...

Депутат Верховної Ради Іван Стойко (фракції Блоку Наша Україна - Народна самооборона) прогнозує виникнення нової політичної структури на чолі із секретарем Ради національної безпеки й оборони Раїсою Богатирьовою.
"Згодом Богатирьова стане публічним лідером ПР, і здорова частина партії піде за нею. На базі цього ядра може статися виникнення нової політичної структури", - передає сайт НУ- НС слова Стойка.
При цьому депутат зазначив, що він не здивований заявами про виключення Богатирьової зі складу ПР: "Я не дивуюся заявам про виключення Богатирьової зі складу ПР: бажання бачити Україну єдиною було ширмою для регіоналів. Призначення ж (Богатирьової секретарем РНБО) зробило видимими їхні слабкі сторони".
Стойко також висловив упевненість, що в ПР є ряд депутатів, що підтримують призначення Богатирьової секретарем РНБО.
Як повідомлялося, сьогодні депутат Ради від фракції ПР Анатолій Толстоухов спрогнозував, що найближчим часом секретар РНБО Раїса Богатирьова буде виключена із ПР.

А що? Цілком можливо, враховуючи останні події... Нарешті ми матимемо змогу спостерігати справжній жіночий двобій! :)

Доброго дня усім! Дуже хочу поділитися з вами власними думками... Учора ввечері я та Тетяна Коновалова приймали участь в благодійному заході «Зігріємо дитячі серця», який проводив телеканал «Юніон».
Ми прийшли до дитячого торгівельно-розважального центру «Пластилін», перевдяглися у фірмові футболки, та почали розповсюджувати листівки, у яких були написані умови акції. Одразу про це: все, що було потрібно - це купити та залишити різдвяний подарунок у кошиках на виході з магазину.
Хочу зауважити, що в самому «Пластиліні» до нас не поставилися з повагою. Адміністратор торгівельного центру навіть не підіймав очей, розмовляючи з нами. Взагалі, склалося враження, що це нікому не потрібно (можливо це так й є).
Коли ми пропонували листівки, то на наші відгуки реагували тільки старенькі бабусі, в яких не було багато грошей, а заможні люди навпаки казали, що нікому нічого не винні. «Робітничий клас» робив набагато більше подарунків, і взагалі, одразу цікавився умовами акції. А так названі «мажори» зазвичай відмовлялися тим, що немає часу; дехто казав, що він сам з багатодітної родини (аж смішно - здоровезний дядько з золотим ланцюгом вагою майже в 1 кілограм); а деякі навіть засуджували нас, бо самі, начебто, дійсно допомагають, а не роблять «щось взагалі», як ми; деякі не вірили та намагалися перевірити нас, дізнаваючись адресу дитячого будинку.
Якось, не дуже втішна тенденція. Невже заможні люди не розуміють, як це залишитися без подарунку на новий рік, особливо якщо це дитина?! Отже, чужі діти нікому не потрібні???
Я була глибоко вражена такими обставинами, і досі в це не вірила. Невже в нас дійсно така країна, де всі байдуже ставляться до дітей-сиріт?!...
Отже, виходячи з цієї невтішної ситуації, я та Тетяна вирішили провести невеличку благодійну акцію в нашій групі. Все, що потрібно - це принести старі речі, одяг, взуття, іграшки, книги. Діти-сиріти мають потребу в їжі, підгузках, канцелярії, дитячому харчуванні. Отже, не залишайтеся байдужими. Прийміть участь в акції, допоможіть дітям та зігрійте їхні серця!

Хотілося б додати дещо стосовно проблем і перспектив розвитку ЗМІ в Україні. Мені здається, що важливим чинником посилення незалежності українських ЗМІ, як зазначалося вище, є подальше поліпшення їхнього економічного становища. Забезпечення прибутковості значної частини вітчизняних ЗМІ досі залишається проблематичним. Причиною цього є низька платоспроможність населення і вузький рекламний ринок. Реальними заходами щодо зміцнення економічної незалежності ЗМІ можуть стати запровадження системи пільгового кредитування для створення нових ЗМІ, заснування спеціальної фінансової інституції - Банку розвитку української преси. Значним гальмом в розвитку українських ЗМІ, на мою думку, є так звані медіа вітчизняні медіа-холдинги. Сьогодні вони активно ростуть та розмножуються. Олігархи скуповують канали в очікуванні росту ринка реклами, як розповідає видання «Контракти». Телебачення перетворилось в дуже вигідний бізнес» - пояснює логіку медіа-інвесторів Влад Ряшин. «У додаток до телевізійних каналів вітчизняні бізнес-групи скоро почнуть скуповувати кабельне та супутникове телебачення, радіостанції, друковані ЗМІ, інтернет-ресурси», - прогнозують аналітики медіа ринку. Українські олігархи контролюють вже майже всі українські канали – 78% телеглядацької аудиторії. «Володарі великих імперій зрозуміли, що це не тільки інструмент реалізації політичних амбіцій, але й джерело великих грошей», - констатує топ-менеджер одного з українських телеканалів. Медіа-холдинги сприяють підвищують небезпеку маніпулювання громадською думкою в інтересах обмеженого кола осіб.
Важливим аспектом подальшої розбудови вітчизняного медіа-простору має стати збільшення присутності в Україні ЗМІ європейських країн. Згадане може бути забезпечене як у рамках проектів міждержавного співробітництва, зокрема з країнами Європи в інформаційній галузі, так і через сприяння інвестиціям європейського медіа-капіталу у засоби масової інформації України. Найважливішим завданням у даному контексті слід визначити реальну розбудову системи громадських радіо і телебачення та укорінення у суспільну практику європейських стандартів медіа-відносин, насамперед між органами державної влади і місцевого самоврядування і ЗМІ, між власниками ЗМІ і журналістами. Потребують невідкладного вирішення проблеми збільшення присутності України у світовому і насамперед європейському інформаційному просторі. Держава має сприяти формуванню й розвитку кореспондентської мережі вітчизняних ЗМІ в іноземних країнах, створенню й функціонуванню інформаційних служб при закордонних представництвах України.

Україна – ЄС

Перспективи членства в ЄС для України досі не існує, оскільки українські політики тільки декларують, а не здійснюють конкретні кроки, необхідні для наближення українського законодавства до норм і стандартів ЄС. Про це на прес-конференції в Києві заявив директор представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Нико Ланге. При цьому він відзначив, що позиція ЄС відносно України зміниться лише тоді, коли влада й суспільство продемонструють готовність до глибоких і кардинальних змін усередині країни. Зокрема, за словами Ланге, для того, щоб прискорити темпи європейської інтеграції, Україні необхідно здійснити ряд внутрішніх реформ - у першу чергу, спростити податкове законодавство, провести адміністративні реформи, і, як наслідок, поліпшити інвестиційний клімат у країні. Крім того, в Україні не ведеться ефективна боротьба з корупцією, підкреслив Ланге.

І справді, про який вступ до ЄС може йти справа, коли ми навіть між собою не можемо розібратися, якою мовою розмовляти, коли сьогодні в нас відсутня єдність нації й бажання рухатися вперед до подальшого розвитку, коли ціла країна поділена на Схід і Захід...?! Позиція України щодо ЄС залежить не лише від влади. Це більшою мірою стосується самих українців. Ми ще не готові вступити до ЄС. У підсвідомості народу повинні відродитися дещо інші цінності, а до цього пройде ще чимало років. Просто український народ ще сам не усвідомив навіщо, та взагалі, чи потрібно йому в ЄС…

 

   Путін знову з нами... 

     
    11 грудня в українських та закордонних ЗМІ пролунало повідомлення щодо пропозиції кандидата в президенти Дмитра Медведєва, у якому він попросив Володимира Путіна «дати принципову згоду» очолити керівництво після відходу з президентської посади. Зазначу, що ця пропозиція ніякої здивованості в російських політиків не викликала. Складається таке враження, ніби то це частка старого та заздалегідь підготовленого плану...

«Уважаю принципово важливим для нашої країни зберегти на найважливішій посаді виконавчої влади — посади голови уряду Російської Федерації — Володимира Володимировича Путіна», — заявив Медведєв («Експерт Online»). У своєму виступі кандидат у президенти пообіцяв зберегти послідовність курсу розвитку країни, «плану Путіна». Перший віце-прем'єр відзначив, що для збереження наступності нинішнього курсу розвитку країни мало обрати нового президента, що дотримується обраного Росією шляху. «Не менш важливо зберегти дієздатність команди, сформованої діючим президентом», — підкреслив Медведєв.

Втім, як відзначив «Експертові Online» політолог Сергій Марков, навряд чи глава держави відмовиться. «Упевнений, що вони (Путін і Медведєв) підуть на вибори разом і разом переможуть уже в першому турі», — сказав Марков, додавши, що навіть передвиборні плакати напевно будуть призивати «За Медведєва! За Путіна!», а те й зовсім «За Путіна! За Медведєва!»

Звично негативна й реакція опозиції. «У такій ситуації, коли Путін буде прем'єром, а Медведєв -президентом, двовладдя неминуче», — сказав член федеральної політради Союзу правих сил Борис Нємцов. На його думку, коли прем'єр де-факто буде правити країною, тоді як по Конституції йому це не дозволено, це неодмінно приведе до смути. «Ми із цим незгодні», — резюмував Нємцов.

А ось закордонні ЗМІ попереджають, що гра Путіна з двома центрами влади може бути ризикованою. Наприклад, видання Liberation відзначає, що Володимир Путін офіційно не відгукнувся на пропозицію призначеного спадкоємця. У двох виступах, показаних по телебаченню, нинішній глава Кремля ніяк не натякнув на пропозицію Медведєва. Таке поводження зовсім не дивно: один з улюблених тактичних прийомів президента полягає в тім, щоб поплутати карти, щоб залишатися господарем становища до останнього моменту.

Як прем'єр-міністр Путін цілком може затьмарити Медведєва, перетворивши його в щось типу номінального президента по моделі таких країн з парламентським ладом, як Німеччина або Італія, пише The New York Times. Росією будуть правити два царі, однак важко не догадатися, хто з них буде головним, відзначає The Guardian. За назвою Росія стане парламентською республікою. У дійсності, джерело влади просто переміститься на парі сотень ярдів - з одного кабінету в іншій, пише видання. При цьому нова посада має очевидну перевагу: вона дасть Путіну простір для маневру. Якщо справи підуть погано, Медведєв охоче прийме удар на себе, скличуть вибори, на яких до влади повернеться Путін. Якщо все буде йти добре, Путін зможе відійти від влади й почати нове життя. Обидва варіанти можливі.

The Wall Street Journal відзначає, що в особі Путіна на пості прем'єр-міністра Медведєв одержить союзника, що захистить його від агресивних кланів представників спецслужб, яких Путін привів у Кремль за останні роки. Медведєв, 42-літній юрист, що не служив у КДБ, не зможе тримати під контролем вихідців зі спецслужб.

Цікаво подивитися, як буде на ділі працювати цей дует, пише Die Welt. Існує небезпека того, що Росією будуть управляти із двох центрів влади - з Білого дому й Кремля. Подвійна влада вже ледве було не привела в 1993 році до громадянської війни. Тоді президент Борис Єльцин посварився з віце-президентом Олександром Руцьким. Увесь світ обійшли фотографії паруючих вікон Білого дому, по якому стріляли з танка.

Взагалі, як на мене, то картина вимальовується така, що майбутній президент Росії Д. Медведєв зовсім не готовий до того, щоб стати президентом. Згідно з досьє, за все своє життя Медведєв жодного разу не був першим керівником, він завжди був заступником, радником, співзасновником, він завжди прекрасно виконував чиїсь рішення або давав грамотні консультації, а всі остаточні рішення за останні сімнадцять років приймав Путін .

Здається, що в біографії Медведєва важко знайти які-небудь інші відмітні риси, крім надзвичайної близькості до Путіна . Д. Медведєв жодного разу не працював першою особою ні в політиці, ні в бізнесі, ні в іншій сфері. Протягом 17 років Д. Медведєв давав поради Путіну й виконував його розпорядження – таким було коло його обов'язків. Але спільна робота Путін - Медведєв, як тепер зрозуміло, була дуже ефективною. Путін доручав Медведєву, як видно з його біографії, дуже непрості й лоскітливі доручення. Медведєв представляв різні інтереси Путіна в багатьох організаціях і швидше за все був у курсі всіх справ.
І нікого зараз не дивує, що Путін із самого початку готував Д. Медведєва в спадкоємці на пост президента Росії. Роки спільної роботи в найважчий період для Росії - достатній час, щоб бути впевненим у людині. І ось, Путін висуває Дмитра Медведєва в кандидати на пост президента Росії на виборах 2008 року.

Не будував би Путін таку царську вертикаль влади, якби збирався підкорятися законам. Він нікому не збирається віддавати мільярди доларів з різних фондів і необмежену владу над найбільшими в світі нафтовими та газовими компаніями.

Я вважаю, що ось це й є довготривалий спланований акт. Путін вдало обрав і підготував свого спадкоємця. Д. Медведєв - інтелігентний професорський син, немає твердої та цинічної школи КДБ або чиновницької кар'єри . Д. Медведєв не амбіційний і задовольнявся другими ролями. Останні 17 років Д. Медведєв працював під керівництвом Путіна.
Відносини Д. Медведєва з адміністрацією президента (і не тільки з нею) далеко не кращі. Отже, в нього немає іншого вибору, ніж лишатися під протекторатом екс-президенту.

Ще важко прогнозувати що з цього вийде, але можна стверджувати впевнено, що послідовність курсу розвитку Росії буде продовжено, ну а Путін залишається з нами...

 

Останнім часом в політичному житті країни дуже багато уваги приділяється створенню коаліції в парламенті. На сьогодні немає чіткого визначення з цього питання.
E-news, наприклад, не виключають можливості об'єднання регіоналів та "Нашої України". Це обгрунтовується тим, що коаліції між Блоком Юлії Тимошенко та "НУНС" взагалі не відбудеться. Про це в прямому включенні радіо "Єра-FM" заявив депутат Верховної Ради від соціалістичної партії Олександр Баранивський.
proua.com розповідає, що Народний депутат Олександр Третьяков (фракція «Наша Україна») заявляє, що створення коаліції «Наша Україна» - «Партія регіонів» є неможливим ні за яких обставин. Про це Третьяков заявив в інтерв’ю газеті «Без цензури».
На питання про те, що робитиме «Наша Україна», якщо на позачергових виборах переможе «Партія регіонів», Третьяков відзначив, що це буде волевиявлення українського народу і «Наша Україна» піде у опозицію.
Коментуючи заяви секретаря РНБО Івана Плюща про те, що в парламенті має бути широка коаліція на базі БЮТ, «НУ» та ПР, Третьяков відзначив: «Ну Іван Степанович Сталіна чув живим. Він дуже досвідчений політик, йому 67 років. Я дуже поважаю цю людину, тому не коментую».
На уточнююче питання про те, чи не є призначення Плюща завданням на майбутнє створити коаліцію «НУ» та ПР, народний депутат відповів: «Ні. Думаю, це тимчасове призначення. Адже Плющ постійно брав участь у всіх переговорних процесах, і, щоб не міняти коней на переправі, він дістав цю посаду. Хоча новий секретар РНБО – це широка душа, яка б хотіла всіх об’єднати».
Media.com.ua стверджує, що затримка процесу пов'язана з лідеркою БЮТ. Точніше, з її бажанням будь-якою ціною отримати прем'єрську посаду. Головна причина непорозумінь між "НУНС" та "БЮТ" полягає в недовірі між основними дійовими особами. На їхню думку, це пов'язано з майбутньою президентською компанією та форматом участі в ній Тимошенко. Сам Ющенко хоче піти на другий термін не в якості партійного гравця або просто діючого президента, а як лідер більш елітного пакту. Віктор Андрійович розуміє, що проблема низького рейтингу буде вирішена до 2010 року, якщо він буде підтриманий більшістю груп впливу.
Інформаційна політична газета "Україна Молода" надає таку інформацію: Блок Тимошенко жодних коаліцій із Партією регіонів за своєї участі категорично не сприймає, хоча до переговорів із ПР готовий. Однак тільки після створення демократичної коаліції з «НУНС» і винятково для того, щоб обговорити права й обов’язки парламентської опозиції, в якій опиняться «Регіони», сказано в заяві, яку розповсюдила прес–служба БЮТ із цього приводу.
А ось на www.spu.in.ua зазначено, що саме через позицію НУ переговори щодо створення коаліції зайшли в глухий кут. Намагаючись перекласти вину за зрив переговорів на СПУ, представники НУ вдались до добре скоординованої пропагандистської акції, яка спрямована на компрометацію СПУ та її лідера, вирішуючи при цьому триєдине завдання:
- зруйнувати ймовірну коаліцію, створити передумови для її нового формату;
- перекласти вину на СПУ за розвал коаліції;
- заблокувати обрання і Голови Верховної Ради (О.Мороза), і Прем'єр-міністра України (Ю.Тимошенко), оскільки обидві кандидатури не влаштовують бізнесову частину представників НУ.
Отже, з українськіх ЗМІ дуже добре видно, що навіть в самих партіях немає єдиної думки щодо створення коаліційного союзу, процес якого, мені здається, завдав не менше проблем, ніж самі вибори. Кожен переслідує свої власні цілі. Поки що це все нагадує єдину політичну гру, і хто в ній вийде переможцем не може знати ніхто.

Чорний PR: доброчесна конкуренція чи приборкання опонентів? 

      Сам термін "Чорний PR" - російський винахід. Але, незважаючи на це, за кордоном він також є  і развинут, мабуть, навіть краще, ніж у нас. У політичних та економічних питаннях розповсюдження брудної інформації він є одним з інструментів конкуренції. Але ніхто не використовує сам термін. Мені здається, що Чорний PR можна розглядати по-різному. Що взагалі можна розуміти під цим терміном? - Будь-які інформаційні атаки, спрямовані на знищення бізнесу, іміджу, корпоративних зв'зків тощо. Можна сказати, що Чорний PR - це свого роду метод ведення інформаційних війн. Багато хто вважає, що піар - це прерогатива великого бізнесу та політиків. Проте, навіть в дрібному бізнесі він може мати місце. Але інформаційні війни можна вести на будь-якому рівні. Зазвичай, термін Чорний PR ніхто не вживає а називає його боротьбою за доброчесну конкуренцію; повідомленням правди про конкурентів; захистом прав людини та споживачів; боротьбою за соціальну справедливість; боротьбою за демократію.  Дуже часто Чорний PR сприяє захисту прав споживачів, захищаючи їх від неякісного товару. Він сприяє ефективності роботи влади й часто охороняє населення від свавілля різних державних органів. Але яким чином, якщо в житті він скерований на приборкання та позбавлення від конкурентів. Насправді, справжні та грамотні піарники скоріше схильні руйнувати хворе та гниле, ніж здорове та прекрасне. Як споживачі виграють від наявності Чорного піару? Якщо компанія розміщує в своїй рекламі брехливу інформцію, то її конкуренти вказують на недостовірність цих фактів. Отже, споживач почне сумніватися з приводу придбання певного товару. Все це сприяє тому, що компанії уважно стежать за якістю продукції й за відвертістю своєї реклами. Нажаль, "правильний" Чорний PR майже відсутній у нашій країні. Дуже вдалий приклад цього - українські вибори. Люди перестали ходити на вибори, бо з агітаційних листівок дізнаються, що всі кандидати процесу "вори". А навіщо обирати з гурту крадіїв одного менш винного? З усього сказаного можна зробити висновок, що наявність грамотнго Чорного піару має досить позитивні наслідки, бо стимулює збільшення якості продукції та послуг. Якщо за його відсутністю компанії дозволяють собі впродовж багатьох років робити брак, то в умовах наявності розвинутого Чорного PR це майже неможливо. Отже, професійний Чорний PR не може ні в якому вигляді бути віднесений до недоброчесної конкуренції, хоча, на перший погляд, саме так це й можна пояснити. Якщо він потрапляє до рук чесного підприємця, то він захищає споживачів від недоброчесної конкуренції та свавілля чиновників. Чорний піар в його руках знищує неякісний товар, слабкий бізнес і сприяє розвитку чогось сильного та здорового. При цьому, перемагає кращий, і всі ми від цього тільки виграємо. Якщо ж Чорний піар знаходиться в руках негідника - то він перетворюється на зло. Він починає знищувати корисні товари, приватний бізнес тощо. Він стає негативною діяльністю для суспільства. Отже, висновок випливає сам по собі: Чорний піар - це не наука про те, як заподіяти зло, а методика, що навчає,  як за допомогою негативної інформації досягти успіху, справедливості та порядності на ринку. 

В сучасному світі існує багато способів маніпуляції завдяки інформації. Маніпулятивні технології набувають дедалі ширшого використання, завдяки їм ведуться інформаційні війни, знищення опонентів (конкурентів), вплив на маси і багато інших дій. Але останнім часом великої популярності набув інформаційний тероризм. На відміну від інформаційних війн терористичні акти одноразові і мають знищуючу силу. Частіше в таких випадках інформаційні терористи мають тільки одне на меті – досягти якомого швидше потрібної цілі і наробити побільше галасу. Медіа-інформаційний тероризм є особливим різновидом психологічного терору, який відносять до інфраструктурного, а саме - зловживання інформаційними системами, мережами та їх компонентами для здійснення терористичних дій та інших віднесених до них акцій. Такий різновид тероризму характеризується як множина інформаційних війн та спеціальних операцій, пов’язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами й спецслужбами іноземних держав. Інформаційний тероризм здійснюється в області, що охоплює політичні, філософські, правові, естетичні, релігійні й інші погляди й ідеї, тобто в духовній сфері, там, де ведеться боротьба ідей. Доступність інформаційних технологій значно підвищує його ризики, бо, чим інформатизованішим є суспільство, тим більш воно піддатливе до впливів масово-психологічного терору. Інформаційний тероризм - це, насамперед, форма негативного впливу на особистість, суспільство і державу усіма видами інформації. Його ціль - ослаблення і розхитування конституційного ладу. Він ведеться різноманітними силами і засобами - від агентури іноземних спецслужб до вітчизняних і закордонних ЗМІ. Більш помірне формулювання інформаційного тероризму дають деякі правознавці, наприклад, В.П.Ємельянов, В.А.Кульба й ін. Вони стверджують, що різного роду погрози, дії по залякуванню окремих особистостей і суспільства в цілому є злочином з ознаками тероризування. У розвиток своїх поглядів вони приводять відмінні ознаки тероризування, у числі яких відзначають створення в суспільстві атмосфери страху і погроз. Ближче до визначення інформаційного тероризму підійшли автори Словника по карному праву, що вважають, що тероризм узагалі, і духовний зокрема, являє собою діяльність, що виражається в залякуванні населення й органів влади з метою досягнення злочинних намірів. «Такий тероризм полягає також у спробах організації спеціальних медіа-кампаній, покликаних зруйнувати знаково-символьну інфраструктуру суспільства, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри до дій та намірів влади й особливо – її силових структур, що мають захищати суспільний порядок, зумовити поширення ксенофобних настроїв й підозріле настановлення щодо ”чужинців (якими можуть виявитися представники будь-яких меншин і навіть «більшин»). Не випадково англомовну абревіатуру WMD («weapons of mass destruction» – «зброя масового ураження») після 11 вересня 2001 р. на Заході дедалі частіше розшифровують за співзвуччям як «weapons of mass disruрtion» («зброя масової деконсолідації»)» - зазначає політ-технолог Микола Оживан. У мирний час прямими виконавцями акцій інформаційного тероризму є : - іноземні спецслужби й організації; - закордонні і значна частина українських ЗМІ; - організації сектантів і церковників; - різного роду місіонерські організації; - окремі екстремістські елементи і групи. Яскравим представником такого тероризму свого часу в Україні було «Біле братство». Сотні людей підпали під вплив сектантів-фанатиків. Такі дії навіть спричинили закриття шкіл на деякий час, люди боялися випускати дітей на вулиці. Мету терористів було досягнуто, в суспільстві панував страх і дестабілізація. Також часто в Україні інформаційним терористом називають президента Росії Володимира Путіна. Політику, яку він веде щодо України, інформаційні бомби, які закидають російські ЗМІ – все це не що інше, як тероризм. Активно використовують інформаційні каналі і безпосреденьо терористи, подаючи свої плани через офіційні арабські канали інформації. Дестабілізація суспільства чи то у внутрішній політиці країни, між ворогуючими публічними особистостями, чи то у зовнішньополітичних стосунках завдяки інформаційному тероризму стає дедалі популярнішим. Адже вдало оформленою інформацією можна знищити все, і зброя стане неактуальною…

Інформаційний терроризм
В сучасному світі існує багато способів маніпуляції завдяки інформації. Маніпулятивні технології набувають дедалі ширшого використання, завдяки їм ведуться інформаційні війни, знищення опонентів (конкурентів), вплив на маси і багато інших дій. Але останнім часом великої популярності набув інформаційний тероризм.
На відміну від інформаційних війн терористичні акти одноразові і мають знищуючу силу. Частіше в таких випадках інформаційні терористи мають тільки одне на меті – досягти якомого швидше потрібної цілі і наробити побільше галасу.
Медіа-інформаційний тероризм є особливим різновидом психологічного терору, який відносять до інфраструктурного, а саме - зловживання інформаційними системами, мережами та їх компонентами для здійснення терористичних дій та інших віднесених до них акцій.
Такий різновид тероризму характеризується як множина інформаційних війн та спеціальних операцій, пов’язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами й спецслужбами іноземних держав.
Інформаційний тероризм здійснюється в області, що охоплює політичні, філософські, правові, естетичні, релігійні й інші погляди й ідеї, тобто в духовній сфері, там, де ведеться боротьба ідей.
Доступність інформаційних технологій значно підвищує його ризики, бо, чим інформатизованішим є суспільство, тим більш воно піддатливе до впливів масово-психологічного терору.
Інформаційний тероризм - це, насамперед, форма негативного впливу на особистість, суспільство і державу усіма видами інформації. Його ціль - ослаблення і розхитування конституційного ладу. Він ведеться різноманітними силами і засобами - від агентури іноземних спецслужб до вітчизняних і закордонних ЗМІ.
Більш помірне формулювання інформаційного тероризму дають деякі правознавці, наприклад, В.П.Ємельянов, В.А.Кульба й ін. Вони стверджують, що різного роду погрози, дії по залякуванню окремих особистостей і суспільства в цілому є злочином з ознаками тероризування. У розвиток своїх поглядів вони приводять відмінні ознаки тероризування, у числі яких відзначають створення в суспільстві атмосфери страху і погроз.
Ближче до визначення інформаційного тероризму підійшли автори Словника по карному праву, що вважають, що тероризм узагалі, і духовний зокрема, являє собою діяльність, що виражається в залякуванні населення й органів влади з метою досягнення злочинних намірів.
«Такий тероризм полягає також у спробах організації спеціальних медіа-кампаній, покликаних зруйнувати знаково-символьну інфраструктуру суспільства, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри до дій та намірів влади й особливо – її силових структур, що мають захищати суспільний порядок, зумовити поширення ксенофобних настроїв й підозріле настановлення щодо ”чужинців (якими можуть виявитися представники будь-яких меншин і навіть «більшин»).
Не випадково англомовну абревіатуру WMD («weapons of mass destruction» – «зброя масового ураження») після 11 вересня 2001 р. на Заході дедалі частіше розшифровують за співзвуччям як «weapons of mass disruрtion» («зброя масової деконсолідації»)» - зазначає політ-технолог Микола Оживан.
У мирний час прямими виконавцями акцій інформаційного тероризму є :

- іноземні спецслужби й організації;

- закордонні і значна частина українських ЗМІ;

- організації сектантів і церковників;

- різного роду місіонерські організації;

- окремі екстремістські елементи і групи.

Яскравим представником такого тероризму свого часу в Україні було «Біле братство». Сотні людей підпали під вплив сектантів-фанатиків. Такі дії навіть спричинили закриття шкіл на деякий час, люди боялися випускати дітей на вулиці. Мету терористів було досягнуто, в суспільстві панував страх і дестабілізація.
Також часто в Україні інформаційним терористом називають президента Росії Володимира Путіна. Політику, яку він веде щодо України, інформаційні бомби, які закидають російські ЗМІ – все це не що інше, як тероризм.
Активно використовують інформаційні каналі і безпосреденьо терористи, подаючи свої плани через офіційні арабські канали інформації.
Дестабілізація суспільства чи то у внутрішній політиці країни, між ворогуючими публічними особистостями, чи то у зовнішньополітичних стосунках завдяки інформаційному тероризму стає дедалі популярнішим. Адже вдало оформленою інформацією можна знищити все, і зброя стане неактуальною…

В Україні немає інформаційної війни, але є війна журналістів з народом

     Ряд українських експертів вважає, що інформаційної війни в Україні не існує, але є окремі інформаційні атаки, "чорний піар" та війна непрофесіоналізму журналістів із власним народом.

За словами шеф-редактора журналу "Телекритика" Наталії Лігачової, сьогодні в Україні питання інформаційних воєн не актуальне, і тому можна говорити про реальний прогрес політичного розвитку країни.

Водночас вона відзначила, що в Україні йде "інформаційна війна непрофесіоналізму журналістів із власним народом", повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"Коли журналісти транслюють тільки політичні гасла, беручи участь у скандалізації політики, не задумуючись про суспільну значимість тієї чи іншої інформації, вони не доносять до глядачів, читачів, слухачів сутнісної інформації, необхідної для відповідального вибору", - вважає Лігачова.

"Це б я могла назвати інформаційною війною проти власного народу", - додала вона.
У свою чергу гендиректор інформагентства "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко відзначив, що заяви про хід інформаційної війни в Україні свідчить про певну хворобу суспільства - "медіафилію", коли видається бажане за реальне.

"Інформаційні війни бувають, але починаються або під час, або до, або після реальної війни і є супроводом справжніх воєн", - сказав Мартиненко.
"У нас війни немає. Зрозуміла річ, немає і війни інформаційної. Це не війни. Іноді це нагадує короткочасний мордобій", - заявив він.

При цьому Мартиненко відзначив, що основним засобом роботи інформаційних технологій є "донос", коли поширюється інформація не для людей, а для керівника - тієї людини, проти якої він спрямований.
Директор Української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов відзначив, що говорячи про інформаційні війни, варто розрізняти війни внутрішньої і зовнішньої спрямованості.

Він також навів приклади зовнішніх інформаційних атак, спрямованих українським МЗС України проти Росії.

У свою чергу політолог Вадим Карасьов відзначив, що в Україні інформаційні війни існують як наслідок відсутності визначених "правил гри".

"Правил - мало, за правилами не грають, тому використовують обманні обхідні дії", - сказав він, відзначивши, що до таких дій можна віднести технології "витоку інформації", "інформаційні качки".